У пошуках сенсу "перемоги" та "скріпного" пояснення причин російської агресії проти України. Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Минулого тижня головним спікером в інформаційному полі окупованого Донбасу виступив колишній командир донецької "Альфи" СБУ Олександр Ходаковський. З його публікацій видно, що він здогадується: "СВО" п'ятий рік триває зовсім не "за планом". Тому, з властивою йому любов'ю до філософствування зрадник Батьківщини, який дослужився в окупаційних силових структурах до заступника начальника управління Росгвардії, спробував довести, що російська агресія проти України – це не загарбницька війна, а гуманітарний хрестовий похід із метою повернути заблукалих українців у лоно "традиційних цінностей".

"Не корысти ради…"

"Жодна наша дія не може бути виправдана політичними чи технічними міркуваннями. Що в галузі політики, що в питаннях нагальних потреб нам не потрібен жоден шматок із тих територій, які колись щедрою рукою були втиснуті в політичний проєкт "Україна"", – написав Ходаковський у своєму telegram-каналі.

Він запевняє, що Кремль ніколи б не розв'язав війну заради сухопутного коридору до Криму чи виходу "ДНР" і "ЛНР" на кордони українських Донецької та Луганської областей. "Нічого з подібної категорії Російській державі не потрібно для процвітання, – у неї всього й так у надлишку, якщо говорити про фізичні потреби", – заявляє зрадник Батьківщини.

За його версією, метою "СВО" було духовне спасіння України, повернення їй "скріпних" віри, мови, історії. "Хіба ми, як духовна Росія, чиє духовне призначення нами ще не спаплюжене до кінця, – не несемо відповідальності за тих, хто живе в межах нашого світу? Хіба ми не розуміли, що Україну, користуючись сонмом міжнародних актів і уложень, написаних не для духовного світу, просто відтягують від нас туди, звідки не повертаються?", – пролив він крокодилячі сльози над долею України.

"Напевно, це звучить цинічно, коли ми говоримо про духовне, обравши як міру боротьби за наших духовних братів війну... Але хіба є причина дивуватися? Хіба ми, люди, придумали якийсь інший останній аргумент?", – запевняє Ходаковський, що добро в розумінні Кремля має бути не лише з кулаками, а й із балістичними ракетами. "На честь Росії потрібно сказати, що вона чекала довго, даючи шанс політичній Україні схаменутися", – виправдовує він розв'язане Кремлем кровопролиття.

Невловимий образ перемоги…

Цю ж думку колишній український силовик розвиває, ставлячи собі та своїм читачам риторичне запитання: якою взагалі є мета так званої "СВО"?

"На сьогодні найскладніше питання – це образ нашої перемоги. Сформульований на початковому етапі досить спрощено – на цей момент він ґрунтовно помутнів. Хто б не поставив собі це питання – мало шансів, що досягне успіху, якщо шукатиме відповідь у сьогоденні", – пише він.

На думку Ходаковського, першопричиною мілітаристської та реваншистської політики РФ є розпад СРСР. "Тепер ми оточені тими, хто завжди готовий встромити нам ніж у спину і хто ще вчора був під нашим контролем", – переживає він через те, що 1991 року Росія для багатьох перестала бути "в'язницею народів". Особливо засмучує його втрата контролю над Україною. "Якщо Грузія, Вірменія, Азербайджан, Прибалтика разом з Азією – не настільки нам близькі навіть етнічно, то Україна – це ми самі. Як ми могли відмовитися від цієї землі, дозволивши перетворити її на форпост проти Росії?", – дивується колаборант, який, до речі, свого часу спокійно прийняв незалежність України й зробив непогану кар'єру в СБУ…

Виходячи з тези, що Україна – це Росія, Ходаковський продовжує доводити, що агресія проти неї – це гуманітарна акція з повернення блудного сина. Точніше, блудної доньки. "Ми повинні чітко розставити акценти: ця боротьба, частиною якої стала ця війна, – не з Україною, а за Україну. Перемога в цій боротьбі – повернення України на нашу орбіту. Це завдання набагато складніше, ніж просто військова перемога, і потребує значно складнішого підходу", – конкретизує він абстрактні гасла про "демілітаризацію" та "денацифікацію".

"Повернути під своє крило тих, кого ми колись втратили, і посилити себе в часи, що насуваються, – мабуть, це і є образ перемоги. Але зрозуміти це й зуміти перевершити самих себе – це непросто", – міркує зрадник про "тягар білої людини".

Із пісні слова викинули…

Досить складні філософські конструкції Ходаковського, в принципі, підтримує російська Z-блогерка Сания Денисова, яка активно позиціонує себе як захисниця інтересів "народу Донбасу та Новоросії". Однак через брак ерудиції та освіти вона розуміє ситуацію значно спрощеніше.

Свої міркування про необхідність припинення війни вона розпочала з демонстрації дитячої антивоєнної пісні "Мир без войны", яку дівчата в білих сукнях заспівали російською та українською мовами. Авторкою композиції була українська композиторка Катерина Комар, а прозвучала вона у виконанні американського дитячого хору "Prima Voice", що складається з дівчат слов'янського походження. Попри це, Z-блогерка звинуватила у кровопролитті в Україні Україну та Америку. Міркування Сании були повністю позбавлені логіки та відповідності історичним реаліям.

"Є відео, де діти співають. Співають про мир. Російською та українською – по рядку. Вони співають, тому що хочуть одного: щоб війна закінчилася", – начебто правильно пише Денисова. А ось на власне запитання "Як ми, дорослі, допустили, що вони страждають?" відповіла абсолютно неправильно.

"А ось як... Із 2016 року Трамп почав накачувати Україну зброєю. Тоді відкрилися й біологічні лабораторії. Народ стравлювали на мовному ґрунті. А в грудні 2021-го Путін дав зрозуміти: натовські машини не повинні стояти біля наших кордонів. Якби тоді нас почули, СВО не почалася б або швидко закінчилася", – повторила вона основні тези кремлівської методички, не зазначивши, що у 2016 році Росія вже окупувала Крим і частину Донбасу. Тобто війна вже почалася, і діти вже страждали. Що стосується "машин НАТО", то стратегічний курс на отримання повноправного членства України в Північноатлантичному альянсі став відповіддю на загрозу подальшої ескалації з боку Кремля.

"Подивіться на цих дітей на відео. Жодна дитина у світі не повинна страждати від війни. Ні українець, ні росіянин… Це відео – не просто пісня. Це дитячий крик про мир", – знову ж таки правильно пише товаришка Денисова. І знову не помічає, що цей крик адресований агресору, тобто Росії. Z-блогерка впевнена, що війна триває тому, що Україна… обороняється, а світ їй у цьому допомагає. "Вони співають про те, щоб корпорації перестали заробляти на смерті. Щоб Старлінки відключили, ракети не давали. І тоді все зупиниться. Бо якщо Америка з Британією перестануть лити зброю – війна закінчиться", – перекладає вона антивоєнну пісню з української та російської мов мовою кремлівської пропаганди.

І, як вишенька на торті, традиційна заява в стилі неоколоніалізму: "Україну вже давно роздерибанили. Із 91-го року відомо: поляки заберуть своє, угорці – своє, Росія – своє. Український народ може зберегтися тільки у складі Росії. Це не примха чи амбіції, це єдиний можливий варіант".

Намальовані герої

Минулого тижня ЗМІ окупованого Донбасу спробували поставити в приклад підростаючому поколінню двох земляків. Якщо вдумливо вчитатися в інтерв'ю з героями, призначеними місцевою пропагандою, стає очевидно, що це не більше ніж паперові солдатики.

Ось, наприклад, розповідь про героїчне минуле докучаєвського функціонера "Молодої Республіки" Вадима Мінченка. У ЗМІ "ДНР" вона вийшла з красивим заголовком "Від "Молодої Республіки" до фронту й назад: боєць із ДНР про війну, дітей і плани". Але, як з'ясовується, "Вадим зізнається: на передовій у звичному розумінні він не був. Його підрозділ відповідав за безпеку держави загалом, працюючи на різних напрямках". Ким і де він служив, "молодий республіканець" так і не зізнався. "Зараз Вадим упевнений: його досвід на фронті, нехай і не бойовий, допомагає в роботі з молоддю", – цитують захисника "держави загалом" довірливі журналісти.

Або ось ще один герой "ДНР". Нарис про також функціонера проросійської молодіжної організації "Воин" Івана Рекубрацького називається вельми пафосно: "Це мій дім. Хто, якщо не я". Історія студента, який став на захист Донбасу". Факти прикрашеної дійсності з'являються вже в перших його абзацах. "Лютий 2022 року застав Івана на другому курсі вишу. Навчання скасували, розпочалася евакуація мирних жителів і мобілізація. Їхати він не збирався, а натомість ухвалив рішення стати до лав захисників", – пише автор, резонно вважаючи, що мало хто пам'ятає: напередодні повномасштабного вторгнення Росії влада "ДНР" евакуювала лише жінок, дітей та людей похилого віку, а для чоловіків кордон із Росією був закритий. Студенти тоді стали найдоступнішим мобілізаційним ресурсом. Їх озброїли чим довелося і кинули в м'ясорубку війни, що розгорялася.

Герой пропагандистського матеріалу підтверджує, що жоден він не доброволець. "Зібравши батьків, я розповів про свої плани: якщо протягом тижня мені не принесуть повістку до військкомату, то сам піду служити добровольцем", – дав він собі тиждень фори. Не судилося: як і багатьом іншим, повістку йому принесли за кілька днів. "Зібрав речі, видихнув і поїхав до військкомату з думками: „Це мій дім. Хто, якщо не я", – цитують його сепаратистські видання.